Микола Костинян і Тетяна Коваленко виграли у конкурсі «Міф про BogushBook»

Студія управління часом BogushTime довго тримала в таємниці переможців конкурсу «Міф про BogushBook». Але сьогодні ми називаємо їх. Перше місце посів Микола Костинян, головний редактор інформаційного агентства «Буковина онлайн», друге – Тетяна Коваленко, журналіст «ТСН».

Чому ми їх відзначили? Тому що вони писали не тільки словами, але й душею. Адже всі ми хочемо не тільки суворої якості у нашому житті, але й трішки свята, теплоти та добрих слів, мрій і трьох крапок, коли можна щось домислити.

Ось так починається добрий текст Миколи Костиняна: «Якось святий Миколай отримав доволі дивного листа; «з мейл.ру», - невдоволено насупив брови Миколай в очікуванні рясних незапланованих пробілів на місці усіх українських літер». А це уривок з матеріалу Тетяни: «Уш подякувала Господу. Вона сама собі здійснила свою нездійсненну мрію! І Бог усміхнувся і мовив: «Бачиш,Уш, лише дохла риба пливе за течією»».

Лауреат першого місця отримав BogushBook під назвою «Дипломат», а лауреат 2 місця – «Демократ».

І трішки інформації про наших переможців. Тетяна Коваленко вже була на тренінгу в BogushTime і їй дуже кортіло мати авторський планувальний від відомого бізнес-тренера Людмили Богуш. Мрія здійснилась. А от Микола Костинян був переконаний, що в сучасному світі вже не актуально користуватись паперовими планувальниками, для планування існують електронні щоденники. Але, коли в його руках опинився BogushBook, він зрозумів, що все залежить від того, який планувальник. Адже досі бачив тільки класичні щоденники – плетені як книжка. А BogushBook – це папка, в яку можна вкладати скільки завгодно інформації, а потім архівувати скільки завгодно. Це паперова база даних.

Перше місце! Bogushbook і добрі справи

Якось святий Миколай отримав доволі дивного листа; «з мейл.ру», - невдоволено насупив брови Миколай в очікуванні рясних незапланованих пробілів на місці усіх українських літер. Але текст виявився на диво цілісним. Він невизначено мугикнув, насунув окуляри ближче до кінчика носа й уважно перечитав кілька разів:

Шановний Миколаю!
Я чекаю від тебе подарунка вже понад тридцять років. Знаю, багато справ і ти страшенно зайнятий. Але - також знаю і те, що тепер у тебе є Bogushbook; тепер ти вмієш управляти часом - тож не можеш забути за мене, і не можеш не встигнути. Як ти знаєш, мені далеко за тридцять. Родини і дітей я не маю (і ніколи, мабуть, не мала); проте маю власну справу, автівку, житло у центрі. Попри усе це - зберегла віру в тебе; ба навіть не віру, а упевненість!

У приємному очікуванні,
Марія

19 грудня вранці Марія була вельми здивована. І навіть перевірила по кілька разів під кожною подушкою; а також – під ліжком, на підвіконні, і навіть на кухні. Все марно: жодного подарунка; бодай найменшого, бодай найнепотрібнішого у світі подарунка! – ніякого.

Шановна Маріє, - читала вона невдовзі листа, який надійшов на поштову скриню о 00:01 цієї ночі, 19 грудня, - усе саме так, як ти пишеш: я умію управляти часом, я не можу за когось забути, рівно як і не встигнути до когось. Це ти забула, забула про головне: подарунок від Миколая потрібно заслужити. У тебе, знаю, також є Bogushbook – от візьми і запиши собі до нього якусь добру справу на наступний рік, а то й не одну – а дві, три, п’ять, десять; що більше – то краще! 

У дійсно приємному очікуванні, 
Миколай

Коли залишилися позаду здивування, обурення, тривалі роздуми, сором, сум і два тижні часу – Марія так і зробила. Узяла до рук Bogushbook, заплющила очі, відкрила навмання – і на цій сторінці записала олівцем свою першу добру справу; а потім – ще одну, і ще одну, і ще одну…

Друге місце!

Про золоту рибку Уш

У річку, де жила золота рибка Уш, люди викидали багато сміття, танкери проливали нафту,  а на поверхні височіли електростанції й широкі дамби, від чого течія зникала, а вся живність гинула. Уш, яка  завжди здійснювала бажання усіх, хто коли-небудь її ловив і відпускав, заплакала і попросила Бога.

Боже, ти даєш мені сили робити дива комусь, але, бачиш, я починаю гинути у своєму середовищі існування. Допоможи мені  змінити те, що я не можу змінити.

Бог любив рибку Уш, бо вона була відданою йому і досі ніколи нічого не просила.  Але лише  усміхнувся і зник. І тут Уш побачила поряд себе величезний листок латаття. Настільки чистий, що лише жилочки його розграфлювали. Щоб не отруїтися зараженим мулом Уш вирішила засинати, закутуючись у край цього листка.  А з іншого боку споживала  його ніжну м’якіть .  Їжі й «нірки» мало б вистачити лише на місяць. Щоб допливти до моря, щойно сонце пробиваюсь крізь воду до неї у схованку,  Уш поспішала. Дорогою, вона бачила багато риб: одні гинули від нестачі кисню, інші борсалися в багнюці, нарікали на життя і відсутність місця, щоб відкласти ікру… Коли вона минала вудки й гачки, риби, які на них висіли, шепотіли:

Уш,  бачиш, нашу долю! Тебе так само зловлять і складуть у томаті  в концерву. Якщо не сіті, то хижі риби?  - хором гудів мальок.

Але Уш вірила у себе і свій листок,  у який вона вже закутала трохи своїх ікринок. Вона ретельно сплановувала свій маршрут до моря. І щойно сонячні промені  пробивалися на глибину – не гаяла ні хвилинки. Часом пливла за течією,  часом поверталася проти,  бо бачила попереду рибацькі кораблі, чи нори щук і сомів. Настав день - Уш припливла до моря!  Її листок був таким пошматованим і геть погризеним, маленькі рибки вискакували з ікринок.
Уш подякувала Господу.  Вона сама собі здійснила свою нездійсненну мрію! І Бог усміхнувся і мовив:

Бачиш,  Уш, лише дохла риба пливе за течією.

Уш повернула плавцями назад  у гирло річки і там побачила дуже багато великих листків латаття. А поряд із ними були найпрекрасніші білі квіти! Ніхто не знає, хто коли-небудь ще зловив золоту рибку, але замість трьох бажань, Уш дала йому загадати сотні! Але здійснювати так, як їй підказав Бог. Відтоді люди й почали користуватися БогУшbook.  Насправді це сталося ось нещодавно, тож є припущення, що золота рибка Уш і досі жива.