Перейти к основному содержанию
 

Людмила Богуш: “Наймані працівники – зірки, а власники бізнесу – лише тінь?”

12.07.2011

Українцям властиво свій соціальний статус (посаду) використовувати у своїх меркантильних цілях, щоб вивищуватися над кимсь, щоб гальмувати процес домовленостей, щоб доводити свою значимість. Але чомусь своїм соціальним статусом гордують наймані працівники. Чому ж власники бізнесу не хизуються своїми регаліями?

З питання «соціального статусу» я зазирнула традиційно в українську версію Вікіпедії.
Отже, соціальний статус – досить чітко визначене положення індивіда в соціальній ієрархії групи або групи у взаємостосунках з іншими групами.

Слово “статус” у античні часи означало “поза борця, що приготувався до бою”, тобто деяка попередня готовність до дії. Уже в І ст. н. е. такий спортивний термін потрапляє в риторику — він використовується для позначення 4 типів запитань, що іменувалися статусами та ставилися під час судового розгляду з метою уточнення сутності справи. Етимологічне (поза, позиція як схильність до дії) і термінологічне (статус як сукупність чогось однотипного, в цьому разі — запитань) значення частково збереглися в соціології. Однак частіше в ній апелюють до значення статусу як положення в суспільстві.

Сучасні трактування:

  1. Соціальний статус як обсяг політичних та юридичних прав. Наприклад, в індивідів, що мають громадянство певної країни, і в тих, що не мають його, безумовно різні права й можливості.
  2. Соціальний статус як соціальний вимір: рівень доходу, рівень освіти, стать, етнічне походження (національність), місце в структурі влади.
  3. Соціальний статус як визнання й оцінка з боку інших індивідів чи певних формальних інстанцій. Статус — це певний ранг, який приписали індивіди або громадська думка.

А ще є приписуваний та досяжний статуси.

  • Приписуваний – це сукупність характеристик, що є поза контролем індивіда: стать, національність, вік чи статус батьків (соціальне походження), місце народження, прописки чи проживання (село, місто). Часто кажуть стереотипами: «Та він село. Та його мати прибиральниця».
  • Досяжний здобувається внаслідок здобутих освіти, знань та навичок, професіоналізму.

Також існує поняття статусних груп - сукупність індивідів, що мають однаковий статус і перебувають у подібній статусній ситуації. Це групи певного “стилю життя”, яке цілеспрямовано культивується. Наприклад, тренери, секретарі або ж фріки, танцюристи, гіди.

Соціальні статуси сьогодні поділяють на:

  • політичний  – місця людини у політичній партії, суспільній організації, доступ до влади;
  • економічний – кількість майна у людини, розмір її заробітної плати, доступ до ресурсів;
  • професійний – посада людини на підприємстві, престиж обраної роботи, професіоналізм, доступ до керівних ланок підприємства.

А зараз «повернемося до наших баранів»: найманих працівників і власників бізнесу. У них різні статуси, полярні. І поводять вони дуже по-різному. Найманим – щось треба доводити, а власникам – розвивати бізнес, свої плани – після роботи.

Якось я зіткнулася з ситуацією статусності. До мене приїздив менеджер домовлятися. Він представив власника у чорних відтінках – цілком дику людину, бидло, яке не зрозуміло, звідки взяло гроші. Та в моїх очах відбулося просвітління, коли я зустрілася з власником. Тільки переступила поріг офісу, зрозуміла, що потрапила в естетичне місце: стиль хай-тек, все зроблено зі смаком. І в мене закралась думка, що менеджер мені на вуха навішав макарони. Так, зі слів власника, найманий працівник постійно повторював: «У мене MBA. Ви не правильно підходите до роботи». Людина створила бізнес, який приносить мільйони. Ця компанія посунула на ринку іноземні. Власник досяг надвищих результатів. Але в компанії працює людина, яка ще немає таких результатів в своєму життєвому досвіді, і щоб виправдати це, знецінює зусилля власника. Його документ підтвердження компетенції MBA? Але я вам скажу, що немає ніякої освіти в бізнесі, я просто беру і працюю. Чому вчаться в університетах? Робити те, що роблять власники, які самі беруть і роблять. Це не вигадані системи, а змальовані.

Хто впливає на рішення в продажу?

5 категорій людей впливають на рішення продажу:

  1. обличчя, що підписує документи;
  2. експерти – запрошують, коли хочуть дати рішення «так»;
  3. споживачі – їх питають, коли хочуть сказати «ні»;
  4. «начальники над швабрами» – секретарі, водії. Вони рішення не приймають, але дуже сильно впливають. Від них залежить, чи дійде інформація до боса, яким чином вона буде вкладена у вуха. Наприклад, «Роман Іванович, як справи? Я бачив, від компанії Х приходили і запропонували таку справу. Я з пацанами поговорив, вони кажуть: «Розводять»». І вранці прокидається шеф з рішенням «Ні». З «начальниками над швабрами» треба обов’язково створювати стосунки;
  5. сталкери – це ті, що проводять вас в компанію, ваші прибічники. Але інколи вони так хочуть вам допомогти, що не пускають.

І що з цього?

Зазвичай власники компаній прагнуть розвивати компанію. Але беруть на роботу персонал, який часто дбає не про інтереси компанії, а про свої: зекономити час на кофі-брейки, не відповідати зайвий раз на комунікаційні канали (телефон, електронну пошту, скайп, фейсбук), якщо і відповідати, то пояснювати, чому не можлива зустріч ніколи, чому не можлива співпраця ніколи. І гроші і працівники є, а бажання нема.

Які ще можуть бути причини подібних ситуацій?

  1. Працівники прийшли в компанію випадково. Вони її не люблять. Результати компанії не входять в їх життєві плани. Вони не принесуть користі компанії ніколи)
  2. Вони не достатньо знають життя і мало навчаються. Їм обов’язково потрібно пройти курс навчання.
  3. Вони не в курсі своїх посадових обов’язків. Посадову інструкцію прописати.
  4. Вони багато «падали» в житті і в емоційній шкалі. Курс навчання.
  5. Вони не знають своєї життєвої цілі. Визначити життєву ціль.
  6. Вони зневажають начальника і колег. Навчання з формування командного духу.

Статусність дуже характерна українцям. "Статус" ментально -  це кожен сам собі начальник. В перекладі на російську мову – "положение", тобто в ментальності росіян закладено, що вони підкорюються одному керівнику. Від статусності нікуди не подітись. Тому потрібно в кожній ситуації шукати інші виходи на компанію. І не боротись з нею. А викорінювати шляхом навчання.


Спеціально для Гучні імена

Фото: Mark.S.Dhand | www.md3d.com

Людмила Богуш: “Наймані працівники – зірки, а власники бізнесу – лише тінь?” Людмила Богуш: “Наймані працівники – зірки, а власники бізнесу – лише тінь?”

Українцям властиво свій соціальний статус (посаду) використовувати у своїх меркантильних цілях, щоб вивищуватися над кимсь, щоб гальмувати процес домовленостей, щоб доводити свою значимість. Але чомусь своїм соціальним статусом гордують наймані працівники. Чому ж власники бізнесу не хизуються своїми регаліями?

Українцям властиво свій соціальний статус (посаду) використовувати у своїх меркантильних цілях, щоб вивищуватися над кимсь, щоб гальмувати процес домовленостей, щоб доводити свою значимість. Але чомусь своїм соціальним статусом гордують наймані працівники. Чому ж власники бізнесу не хизуються своїми регаліями?

З питання «соціального статусу» я зазирнула традиційно в українську версію Вікіпедії.
Отже, соціальний статус – досить чітко визначене положення індивіда в соціальній ієрархії групи або групи у взаємостосунках з іншими групами.

Слово “статус” у античні часи означало “поза борця, що приготувався до бою”, тобто деяка попередня готовність до дії. Уже в І ст. н. е. такий спортивний термін потрапляє в риторику — він використовується для позначення 4 типів запитань, що іменувалися статусами та ставилися під час судового розгляду з метою уточнення сутності справи. Етимологічне (поза, позиція як схильність до дії) і термінологічне (статус як сукупність чогось однотипного, в цьому разі — запитань) значення частково збереглися в соціології. Однак частіше в ній апелюють до значення статусу як положення в суспільстві.

Сучасні трактування:

  1. Соціальний статус як обсяг політичних та юридичних прав. Наприклад, в індивідів, що мають громадянство певної країни, і в тих, що не мають його, безумовно різні права й можливості.
  2. Соціальний статус як соціальний вимір: рівень доходу, рівень освіти, стать, етнічне походження (національність), місце в структурі влади.
  3. Соціальний статус як визнання й оцінка з боку інших індивідів чи певних формальних інстанцій. Статус — це певний ранг, який приписали індивіди або громадська думка.

А ще є приписуваний та досяжний статуси.

  • Приписуваний – це сукупність характеристик, що є поза контролем індивіда: стать, національність, вік чи статус батьків (соціальне походження), місце народження, прописки чи проживання (село, місто). Часто кажуть стереотипами: «Та він село. Та його мати прибиральниця».
  • Досяжний здобувається внаслідок здобутих освіти, знань та навичок, професіоналізму.

Також існує поняття статусних груп - сукупність індивідів, що мають однаковий статус і перебувають у подібній статусній ситуації. Це групи певного “стилю життя”, яке цілеспрямовано культивується. Наприклад, тренери, секретарі або ж фріки, танцюристи, гіди.

Соціальні статуси сьогодні поділяють на:

  • політичний  – місця людини у політичній партії, суспільній організації, доступ до влади;
  • економічний – кількість майна у людини, розмір її заробітної плати, доступ до ресурсів;
  • професійний – посада людини на підприємстві, престиж обраної роботи, професіоналізм, доступ до керівних ланок підприємства.

А зараз «повернемося до наших баранів»: найманих працівників і власників бізнесу. У них різні статуси, полярні. І поводять вони дуже по-різному. Найманим – щось треба доводити, а власникам – розвивати бізнес, свої плани – після роботи.

Якось я зіткнулася з ситуацією статусності. До мене приїздив менеджер домовлятися. Він представив власника у чорних відтінках – цілком дику людину, бидло, яке не зрозуміло, звідки взяло гроші. Та в моїх очах відбулося просвітління, коли я зустрілася з власником. Тільки переступила поріг офісу, зрозуміла, що потрапила в естетичне місце: стиль хай-тек, все зроблено зі смаком. І в мене закралась думка, що менеджер мені на вуха навішав макарони. Так, зі слів власника, найманий працівник постійно повторював: «У мене MBA. Ви не правильно підходите до роботи». Людина створила бізнес, який приносить мільйони. Ця компанія посунула на ринку іноземні. Власник досяг надвищих результатів. Але в компанії працює людина, яка ще немає таких результатів в своєму життєвому досвіді, і щоб виправдати це, знецінює зусилля власника. Його документ підтвердження компетенції MBA? Але я вам скажу, що немає ніякої освіти в бізнесі, я просто беру і працюю. Чому вчаться в університетах? Робити те, що роблять власники, які самі беруть і роблять. Це не вигадані системи, а змальовані.

Хто впливає на рішення в продажу?

5 категорій людей впливають на рішення продажу:

  1. обличчя, що підписує документи;
  2. експерти – запрошують, коли хочуть дати рішення «так»;
  3. споживачі – їх питають, коли хочуть сказати «ні»;
  4. «начальники над швабрами» – секретарі, водії. Вони рішення не приймають, але дуже сильно впливають. Від них залежить, чи дійде інформація до боса, яким чином вона буде вкладена у вуха. Наприклад, «Роман Іванович, як справи? Я бачив, від компанії Х приходили і запропонували таку справу. Я з пацанами поговорив, вони кажуть: «Розводять»». І вранці прокидається шеф з рішенням «Ні». З «начальниками над швабрами» треба обов’язково створювати стосунки;
  5. сталкери – це ті, що проводять вас в компанію, ваші прибічники. Але інколи вони так хочуть вам допомогти, що не пускають.

І що з цього?

Зазвичай власники компаній прагнуть розвивати компанію. Але беруть на роботу персонал, який часто дбає не про інтереси компанії, а про свої: зекономити час на кофі-брейки, не відповідати зайвий раз на комунікаційні канали (телефон, електронну пошту, скайп, фейсбук), якщо і відповідати, то пояснювати, чому не можлива зустріч ніколи, чому не можлива співпраця ніколи. І гроші і працівники є, а бажання нема.

Які ще можуть бути причини подібних ситуацій?

  1. Працівники прийшли в компанію випадково. Вони її не люблять. Результати компанії не входять в їх життєві плани. Вони не принесуть користі компанії ніколи)
  2. Вони не достатньо знають життя і мало навчаються. Їм обов’язково потрібно пройти курс навчання.
  3. Вони не в курсі своїх посадових обов’язків. Посадову інструкцію прописати.
  4. Вони багато «падали» в житті і в емоційній шкалі. Курс навчання.
  5. Вони не знають своєї життєвої цілі. Визначити життєву ціль.
  6. Вони зневажають начальника і колег. Навчання з формування командного духу.

Статусність дуже характерна українцям. "Статус" ментально -  це кожен сам собі начальник. В перекладі на російську мову – "положение", тобто в ментальності росіян закладено, що вони підкорюються одному керівнику. Від статусності нікуди не подітись. Тому потрібно в кожній ситуації шукати інші виходи на компанію. І не боротись з нею. А викорінювати шляхом навчання.


Спеціально для Гучні імена

Фото: Mark.S.Dhand | www.md3d.com

logo