Що з нами сталося і що тепер робити?
Бігли, бігли – і раптом, СТОП – карантин.
Неймовірне пригнічення: невдалі дії, не відбулися події, нереалізована допомога…
Безліч всяких НЕ…
У такій ситуації легко втратити орієнтири.
Розчаруватися в собі.
І здатися легко, коли орієнтири втрачені.
А ще може рестимулювати щось із минулого по асоціативному ряду, людина сама і не помітить, як так сталося, але просто щось раптом здасться поганим, а сама вона відчує себе нікчемною.
І можна говорити скільки завгодно «борись, не здавайся», тільки людина, що здається, сама не помічає, як вона відступає.
У цій статті я хочу поділитися з вами одного разу потрапившим до мене визначенням відповідальності: відповідальність – це коли ти не дозволяєш нікому і нічому ставати між тобою і твоїми цілями.
І ось тут настало прозріння, що я до цього за відповідальність приймала почуття провини: є почуття провини, значить я відповідальна, не відчуває людина провину – значить, вона безвідповідальна.
А якщо подивитися на новий підхід, то як це – не дозволяти нічому і нікому ставати між тобою і твоїми цілями?
Для мене це:
- Знати свої цілі. Не знаєш цілей – придумай. Боїшся придумати – придумай все одно.
- Розробити план. Не можеш розробити план – розроби все одно.
- Діяти за планом.
- Коригувати план за обставинами.
- Покращувати план.
- Відзначати досягнення.
- Хвалитися досягненнями. Нічим хвалитися – хвалися все одно, хоча б тим, що ти ще живий.
- Вчитися.
- Спілкуватися про свої цілі та цілі інших людей.
Цілі – ось, що витягне нас за волосся з болота. Вірніше: це ті «волосся», за які ми витягнемо себе самі.
