Як планувати на багато років вперед або чому побачити майбутнє так складно
Яким ви будете через 20 років? Хто вас буде оточувати? Що у вас буде? Яку позицію в світі ви займете? Які свої мрії ви втілите в життя? Такі питання я задаю учасникам свого тренінгу з управління часом. І прошу їх виконати «домашнє завдання»: скласти графік свого майбутнього життя на 20 років вперед. Впевнена, ви здивовано підняли брови. Так-так, на 20 років вперед.
Якраз про особливості планування на багато років вперед я розповідаю у своєму відеоуроці.
Колись я давала цю вправу прямо під час тренінгу. Але для багатьох вона виявлялася настільки складною, що люди падали в непритомність. Вони втрачали свідомість від перенапруження. Чому ж подивитися на своє життя в перспективі і придумати своє майбутнє так складно?
Суспільні бар’єри на шляху до вашого майбутнього. Якщо ви щодня ходите по горах, то вам не складе труднощів піднятися по сходах на третій поверх. Але якщо ваш щоденний рекорд — 10 кроків до холодильника, то вже через 2 сходові прольоти ви відчуєте важкість у ногах. До чого я веду?
Справа в тому, що в нашому суспільстві рідко потрібно дивитися в майбутнє, заглядати на кілька років вперед. І ви просто розучилися це робити. Замість цього у вас з’явилося кілька бар’єрів, кілька стін, через які так складно перелізти, щоб побачити себе через 20 років. Ось ці стіни.
1. Звичка жити за чужим розкладом. З самого дитинства ви живете за графіком, який склав хтось інший. Спочатку батьки, потім шкільний завуч, потім викладач, потім роботодавець. 1 вересня почалося навчання або закінчилася відпустка — і вже не треба думати: плани є, розклади є, річні цілі затверджені нагорі, відповідальність приймати не треба.
В таких умовах достатньо знати, що вам потрібно буде робити завтра, і можна взагалі не дивитися далі завтрашнього дня — адже те, що буде післязавтра, придумає хтось інший.
2. Страх висловити своє бажання. Звикнути жити за чужим розкладом, значить розучитися брати на себе відповідальність. Без неї якось спокійніше, правда ж? Легше, коли відповідаєш не ти, а хтось інший — чи не так?
Відповідь на запитання «Яким ти будеш через 20 років?» починається зі слів «Я вартий». «Я беру на себе відповідальність і через 20 років стану ось таким». А люди бояться відповідальності, вони бояться заявити своє майбутнє. «Як же я можу, — кажуть вони, — а раптом обставини, а раптом щось станеться, щось мені завадить…» Іноді з людини кліщами доводиться витягувати: «А все-таки, чого ж ти хочеш? А коли ти хочеш це отримати? А що для цього ти готовий зробити?»
3. Прагнення брати, а не давати. Наше суспільство недарма називають суспільством споживання. Тут майже немає місця високим мріям. Мені дуже подобається фраза: «Гагарін працював багато років, бо мріяв подарувати людям космос. А ти мрієш про мобільний телефон».
Тут цілі мають форму речей і вимірюються кількістю грошей, які ти можеш за них заплатити. А гроші до недавнього часу легко давали в кредит. І також легко витрачалися за принципом: нехай завтра буде погано, зате сьогодні добре. Головне, взяти побільше зараз. Ставити далекі і високі цілі, напружено працювати сьогодні, щоб добре було післязавтра — це вважається занадто складним.
4. Обмеженість бажань. Я помітила, що дуже складно придумувати своє життя чоловікам старше 45 років. Від них можна часто почути: «А що мені треба… Мені більше нічого не треба!». Це не криза середнього віку, це нерозуміння – куди йти.
Раніше була якась ціль, але людина її вже досягла. Дім побудував, машину купив, діти в інституті. У нього «все є». Вони кажуть собі: «Мені більше хотіти не треба!». Вони не дають собі хотіти. Але насправді, коли ти нічого не хочеш, тобі залишилася тільки одна доріжка — на кладовище!
Як придумати себе в майбутньому? План — це креатив. Планування — це творчий процес. Я просто беру і придумую своє життя. Я творю своє майбутнє. Для мене вміння уявити себе через 20 років — це виклик для креативності, це випробування творчих здібностей особистості.
Складно створювати що б то не було, в тому числі і майбутнє. Але цьому можна і потрібно навчитися. Адже якщо не ви придумаєте своє «післязавтра», то його за вас придумає хтось інший.
