Моє життя – мої правила. Бізнес

У житті кожної людини немає нічого випадкового. Ми попросили Людмилу Богуш розповісти, що вплинуло на вибір її професії, як бізнес-тренера, і спеціалізації, як експерта в питаннях досягнення цілей і управління часом. У попередніх статтях Людмила розповідала про час, коли вона навчалася в школі та університеті, і де потім працювала. Це продовження її історії.

Все виявилося не так страшно, тому що у мене вже був досвід роботи в бізнесі. Все починалося з того, що я ходила і пропонувала свої послуги всюди у вільний від інституту час. Я склала список того, що я можу робити, і з цим списком ходила в різні компанії. Всяке було, мене і «кидали», і з шахраями доводилося стикатися. Але все одно, пішовши з медінституту, я без роботи не залишилася, надавала якісь послуги, вела консультації, займалася профвідбором, соціальними дослідженнями.

Так з’явилися 2 правила, яких я дотримуюся до сих пір. Хочеш чогось досягти або щось отримати – йди і роби хоч щось. Хочеш досягти успіху – розкажи про себе і про те, що вмієш, якомога більшій кількості людей.

Я пам’ятаю точку успіху, коли я отримала величезне замовлення від банку на 2 тис. доларів. Але мені потрібно було за тиждень провести соціометричні дослідження 100 осіб на відносини між ними. Це був колосальний обсяг роботи – всіх опитати, проаналізувати, зробити звіти. Мені хтось дав комп’ютер, я найняла 2-х осіб, ми ночами сиділи, але роботу зробили, а гроші в підсумку пішли на роздачу боргів. Але це була точка успіху, тому що ті 100 осіб згодом стали великими менеджерами великих банків. Вийшло, що я робила свою кар’єру, як фахівець, разом зі своїми клієнтами і випускниками моїх послуг. Росли вони, і я росла разом з ними, тому що мої послуги цінували.

У той час я якось зіткнулася з колегою, який працював в якійсь консультації за смішні гроші, коли я вже «коштувала» 5 доларів на годину. Я його запитала: «Ти хороший психолог? – Так. – А звідки ти знаєш? – Я так відчуваю. – А у твоїх клієнтів щось відбувається в житті? – А як я можу їх змусити?»

І ось тоді я зрозуміла різницю – я змушувала. Мене не цікавили відмовки – або ти робиш або до побачення. Якщо людина не виконувала мої завдання – я ніколи з нею не працювала. Це було жорстке правило. Мені не потрібні були гроші клієнтів – мені потрібні були їхні успіхи. Коли у них були успіхи – вони платили мені більше, давали мені премії і рекомендували мене іншим людям. Тоді я увійшла в коло людей, які говорили: «Ми її один одному передаємо».

Моя методика роботи вже тоді була тренерською, я завжди була тренером з питанням: «Як ти це будеш змінювати? І як ти цього досягнеш?». Тобто не знаючи, що таке тренерство і коучинг, я займалася тренерством і коучингом. Я ніколи не грала роль «подушки для сліз» і не просто допомагала людям розібратися з проблемою або ситуацією, а потім спланувати свої дії – я змушувала діяти і досягати результатів. За це мене і цінують до сих пір.

І потім настав момент, коли один мій клієнт захотів мене купити на велику кількість часу, а я була зайнята. Тоді він мені сказав: «Тобі потрібно підвищувати ціни. Так, ти втратиш клієнтів, які не зможуть платити більше, але зате інші дадуть тобі ті ж гроші за менші послуги, і рекомендувати тебе будуть людям з більшим достатком».

Я завжди цінувала час, з дитинства цікавилася цим явищем нашого Всесвіту. Але саме тоді я усвідомила ціну часу і зрозуміла, що використовувати такий дефіцитний ресурс, як час, потрібно з максимальною вигодою і користю.

А потім я потрапила на тренінг особистісного зростання з одним з моїх клієнтів. Йому порекомендували, я погодилася, що йому це було потрібно, але щоб виключити обман з боку тих, хто надає цей тренінг (тоді було багато шахраїв) – я пішла з ним в зал. І коли я на це подивилася, то була просто зачарована, тому що я побачила, що я працюю з одним клієнтом, а можна працювати з десятками людей одночасно. Так я залишила свою колишню діяльність і вивчила те, чим займалася ця тренінгова компанія «Крок у майбутнє».

Я просто побачила, чого у них немає, і запропонувала їм це. Я прийшла і сказала, що я можу зробити, і що хочу за це стати тренером.

«Крок у майбутнє» була процедурною компанією з описаними технологіями, там я побачила перші «капелюхи» (збірки матеріалів, в яких викладені цілі, технології та обов’язки). У компанії з задоволенням працювали волонтери, які допомагали тренеру і працювали за такими «капелюхами». Наприклад, були «капелюхи» людей, які відповідають за світло, звук, порядок у приміщенні. У них було все описано, о котрій вимкнути звук, перевірити рубильник, як стільці поставити, на скільки сантиметрів їх вирівняти і т.п.

Це змусило мене структурувати і привести в систему роботу тренера, в якій немає місця випадковостям – кожне слово і дія має свій сенс і повинно бути вивірено до дрібниць. За 3 роки, що я у них пропрацювала – я виконала всю методичну роботу, описала наявні продукти, створила нові курси і придумала свій тренінг для підлітків.

Але з часом, коли стали з’являтися нові філії – технологія стала втрачатися. І в один такий момент я пішла, тому що відділення філій в самостійні структури відбувалося нечесно. Це наш менталітет. В Америці в голову нікому не прийде, що якщо людина пройшла тренінг – то вона вже вміє його робити.

Я вміла, але розуміла ще не все. А своїм клієнтам я звикла давати тільки найкраще, тому під час відпустки я поїхала вчитися за свій рахунок на тренера. Навчання я проходила на Кіпрі у гуру тренінгового бізнесу з Канади Мерілін Аткінсон. Ось тоді я отримала підтвердження багатьом своїм методам і діям, як втім, і багато чому навчилася.

А потім мій чоловік відкрив свій тренінговий бізнес під назвою «Інфор-менеджер» і я прийшла працювати до нього. Ми запрошували західних тренерів, вчилися у них, потім я сама надавала тренінги, використовуючи ті знання, які у мене були. Я використовувала отримані знання і створювала свої власні тренінги. Я їздила по багатьох містах і компаніях, дуже багато надавала, і це дозволяло нам оплачувати гонорари запрошених іноземних тренерів. І ось те, за що я їм вдячна – це навіть не отримані знання і вміння. Їх ніколи не цікавило, звідки ми візьмемо гроші, щоб оплатити їхню роботу. Але вони приїжджали, хоча ми не могли дати ніяких гарантій оплати. Вони вірили не нам, вони вірили в нас.

Під тиском ситуації ми стали сильнішими, навчилися робити те, що здавалося майже неможливим. Я тоді собі мету поставила – створити інститут (не як організацію, а як ідеологію) тренінгу в Україні, щоб тренінг з’явився, як продукт на ринку. І я вважаю, що я це зробила, тому що саме я стала задавати стандарти і роблю це і зараз.

А в 2009 році у зв’язку з падінням ринку відбулося розділення компанії на 3 частини. У нас було 3 провідних тренера і ми створили під кожного свою компанію, але всі три, як кажуть, «під одним дахом». Це дозволяло нам заходити на тендери, коли подається не одна, а 3 пропозиції. А трохи пізніше ми розійшлися з чоловіком і моя компанія BogushTime – це та частина, яка залишилася зі мною.

І тепер я створюю правила. Мій життєвий досвід визначив спеціалізацію компанії – управління часом і досягнення цілей. А високі стандарти надання тренінгів і гарантія результатів – це те, що відрізняє наші тренінги від яких-небудь інших. І нам як і раніше важливо, щоб наші випускники досягали успіху.

Читайте попередні статті про Навчання та Роботу