Чого не вчать у школі
Я пам’ятаю своє хвилювання, коли йшла вперше до школи. Мені здавалося, що саме там починається доросле життя. І саме школа відкриє мені секрет, що таке життя взагалі. Для мене це був доступ до чогось, що до цього було закрито. І, звичайно, школа вчить дітей читати, писати, малювати, спілкуватися, отримувати якісь знання, але насправді дуже часто люди забувають, що школа – це і те місце, де дитина повинна вчитися соціалізації. Вона повинна навчитися бути членом суспільства.
При Радянському Союзі з цим було простіше. Комсомолія, піонерія… Досить багато роботи в школі приділялося не тільки отриманню інформаційних знань, але й соціальних. Зараз у школах цього немає. І людям цих знань не вистачає.
Саме через це я бачу зараз багато добре освічених людей, але при цьому не освічених у тому, як жити. Люди не освічені в мистецтві жити. А ж мистецтво жити полягає в тому, щоб мати цілі. Мати СВОЇ цілі. Не чиїсь, які тобі нав’язують батьки, вчителі…
Не вчать ніде, як мати власні цілі. Не вчать правильно організовувати свою роботу таким чином, щоб відповідати очікуванням суспільства і при цьому, щоб ця відповідність не суперечила цілям власного життєвого прагнення.
І мені здається, що в школі насправді не вистачає якихось таких практичних речей. Наскільки я знаю, в американському суспільстві прийнято школяреві вчитися і одночасно підробляти. А у нас не прийнято. У нас це вважається ненормальним. У нас прийнято просто вчитися. І ось людина вчилася, вчилася, вчилася, вчилася, а потім вона виходить – а у неї в руках немає вмінь і навичок з точки зору практичних речей у житті. І тому вони починають шукати, куди ж себе подіти.
Як на мене, тайм-менеджменту треба б і дітей у школі вчити. Тому що управління часом – це ж не те, як вписуватися в розклад; управління часом – це те, як визначати чого ти в житті хочеш досягти і вміти його досягати.
Нещодавно на якійсь фотографії Юрія Гагаріна я побачила напис: «Він мріяв подарувати людству космос, а ти мрієш про мобільний телефон». Які сьогодні у дітей мрії? Якщо дитину не вчити мріяти, якщо їй не давати велику ідею людського призначення, то вона потім і стикається з тим, що зайнята тільки засобами споживання.
І тому я б із задоволенням тренінги з управління часом вводила і в школі в тому числі. Мені здається, чим раніше це робити, тим краще. Тому що коли до мене приходять 15-річні підлітки на тренінг з управління часом, вони настільки цілеспрямованіші за дорослих! Тому що у них обмежень ще немає. Чим старша людина стає, тим більше вона собі навішує всяких ярликів. І потім сама ж себе у всьому обмежує.
Тому до питання про 1 вересня, окрім привітання, є до вас і побажання:
- написати собі список бажань;
- оцінити ці бажання з точки зору їх масштабності;
- оцінити ці бажання з точки зору відповідності реалізації свого життєвого призначення.
Зрештою, хоча б просто подумати «А яке твоє життєве призначення?». Моє ви знаєте.
