Дорога в нікуди…
Уявіть собі, що у вас є чудовий автомобіль. Якщо є чудовий, то уявіть розкішний, є розкішний – уявіть унікальний і т.д. І ось ви виходите з дому, сідаєте в цей автомобіль, заводите його, лічильник бака показує «full», у вас необмежена кількість часу, і ви можете поїхати куди завгодно і на скільки завгодно. І вам байдуже куди їхати.
Яку дорогу оберете ви, якщо вам байдуже куди їхати? Кожна нормальна людина в цьому випадку обере простору, гладку, красиву дорогу, щоб на ній не було вибоїн, даішників і інших автомобілів. Куди ведуть такі дороги? Дороги без вибоїн, даішників і автомобілістів?
Ну, вже точно – в пристойне місце такі дороги не ведуть! Тому що по дорогах, які ведуть у пристойні (читай – результативні, багаті, багатообіцяючі, перспективні і т.д.) місця, завжди багато їздять. А значить, там є вибоїни, які, звісно ж, вчасно ремонтують (!), там є даішники, які контролюють потік, кіоски на узбіччях для того, щоб купити найнеобхідніше або продати те, що залежалося, пішоходи, які перебігають з одного боку дороги на інший і інше, інше, інше життя.
І чим краще місце, в яке веде дорога, тим більша на цій дорозі тиснява. Що оберете ви: широку і простору дорогу в нікуди чи заповнену іншими охочими дорогу до гідних цілей?
І хоча здається, що правильна відповідь має бути однозначною, я хочу засмутити вас: більшість обирає порожні дороги. Чому? Невже це якийсь хитрий хід і в ньому секрет успіху? Ні і ще раз – ні. Тому що, навіть якщо ви оберете місце, куди взагалі ніхто не ходив, то дороги туди теж взагалі і не буде. І автомобіля розкішного у вас на той момент ще не буде. І ви будете будувати цю дорогу, як Білл Гейтс, а за вами по цій дорозі будуть вальяжно рухатися ваші фанати і конкуренти, обговорюючи ваші перемоги, засуджуючи ваші промахи, і крадучи ваші знахідки і відкриття.
Так яка ж стратегія дороги в нікуди? Вона проста, як яблуко, що впало на голову Ньютону. Це означає – жити без мети. Просто слідувати потоку, підкорятися потоку, діяти за потоком і виконувати те, що тобі скажуть. А кому говорити – завжди знайдеться. Для когось це будуть родичі, для когось боси, і для всіх – уряд, який ми ж собі і обираємо, слідуючи загальним тенденціям потоку.
Слідувати з потоком легко, і не тільки тому, що не зустрічаєш опору. Головний приз – це відсутність відповідальності! Ах, який солодкий приз! Щось відбувається навколо, а ти начебто і ні при чому: не винен, якщо щось не вийшло, а з іншого боку, начебто і при чому: можна приєднатися до перемоги, якщо щось вийшло. Знайомо? Не будемо кривити душею – знайомо!
Що заважає людям ставити цілі? Страх! Страх відповідальності. І це не страх того, що щось не вийде, ні. Це страх того, що щось вийде! Ну, уявіть собі, ви вирішили, наприклад, купити собі той самий розкішний автомобіль, на якому потім поїдете кататися. Ви прийняли рішення, ви оголосили всім друзям, ви дізналися ціну і умови покупки. Що далі? Далі-то і починається найголовніше – дії, спрямовані на цю мету. І ці дії, можливо, передбачають раніше встати і пізніше лягти, замість пива піти на заняття, замість відпочинку на морі здавати сесію або проект, замість розваг з дівчатами зустрічатися з клієнтами або партнерами. І ось що цікаво: якщо всі ці дії зробити, то автомобіль гарантовано з’явиться. Але – потім, завтра. А з дівчатами гуляти хочеться сьогодні, а на дивані повалятися хочеться прямо зараз, а шашлик пахне смачно саме в цей момент.
І потім, ну, купиш ти цей автомобіль, так тобі ж все життя змінити доведеться. В інших місцях тусуватися, з іншими людьми спілкуватися, про інші речі думати. І тепер вже водою з шланга не обійдешся, тут вже безконтактну мийку і віск подавай, та змінну гуму, і техогляди, і заправки. І даішники тут як тут, вже приготували візири і жезли. А як раніше спокійно-то було, думати доводилося тільки про себе, тільки себе забезпечувати, тільки про себе дбати…
І світ тобі теж каже: не треба, розслабся, не всім на машинах їздити, метро теж добре, головне – побризкатися правильним дезодорантом, зажувати його правильною жувальною гумкою і запити холодним пивом вітчизняного розливу, сидячи біля телевізора з друзями і насолоджуючись футбольним чемпіонатом. І все. І це дуже просто. І це дуже легко і доступно. А те, що у тебе автомобіля розкішного немає, так це ж нормально, ти ж нормальний хлопець, без багатого тата, і грошей не крадеш, і закон не порушуєш. Головне, що ти взагалі вирішив собі таку круту мету поставити, деякі і думати не сміють.
Ось такими виправданнями і тішить себе більшість, витрачаючи своє безцінне життя на дрібниці і дурниці.
А адже людина – це звучить гордо! Хто змінює світ, створює новий вигляд цієї країни і цієї планети? Це ми з вами, кожним своїм кроком і дією ми робимо маленький, але дуже значущий крок у теперішнє, минуле і майбутнє цього світу. Ми малюємо картину нашого життя, і ця картина вплітається в загальний малюнок цього Всесвіту. Кожен наш крок – це стібок у полотні життя.
Які цілі ставите собі ви? Яку межу ви собі встановили?
Гагарін мріяв подарувати людям космос. А про що мрієш ти: про новий мобільний телефон чи про нове відкриття, про підвищення зарплати чи про підвищення рівня свого розвитку, про свічковий заводик чи про розквіт виробництва і екологічних технологій? Майбутнє нашої країни пов’язане з майбутнім кожного з нас, з тим, які у нас цілі і куди ми йдемо.
А якщо йти по дорозі в нікуди, то куди можна прийти?..
