Дауншифтинг: рух вперед чи назад?

Я був такий, як усі, –
працював в офісі, але звільнився,
і став я просвітленим, заціни.
Buddha Sweetie Boys

У чому популярність дауншифтингу? Кому раптом набридло займатися якоюсь справою? Отже, три види дауншифтерів. Кожен вибирає гру, яка йому під силу…

Популярність дауншифтингу, особливо в докризовий. У ті славні часи багато менеджерів міняли білі комірці на кольорові шорти. Особливо це стосувалося щасливих власників квартир у столиці. Адже на виручку від їхньої оренди можна було спокійно почуватися «білим паном» десь на сонячному пляжі в індійському Гоа. Сьогодні ціни на нерухомість дещо вгамували запал любителів легкого життя, але їх кількість все одно досить велика.

У чому ж причина масового результату персоналу із затишних офісів? З одного боку, це логічно – навіщо працювати, якщо можна не працювати? З іншого ж, праця – це природна потреба людини, і ми можемо обходитися без нього довго. Думаю, відповідь на це питання криється в різниці між тим, як людина сприймає свою професійну діяльність та все своє життя. Це якась нав’язана діяльність, те, чого хочеться позбутися за першої можливості. Праця ж, навпаки, – діяльність усвідомлена, те, що приносить задоволення і почуття самореалізації. У результатах праці людина бачить своє продовження, своє справжнє призначення.

На жаль, більшість людей у ​​нашій країні працюють замість того, щоб працювати, і існують, замість того, щоб жити. Професійна діяльність їм із форми реалізації потенціалу стає замінником життя. А компанія стає місцем, де можна зняти з себе відповідальність за рішення та їх результати.

На тренінгах я прошу студентів спланувати завтрашній день. Якщо виходить так, що завтра мають бути вихідні – просто біда. Бо всі вони пишуть спати до 12 години. Чому вони хочуть так пізно прокидатися? Тому що не знають, що їм робити цими вихідними, планів немає. А ось на роботі – інша річ: за них хтось вирішив, чим вони мають займатись, з’являється сенс життя. Вони ходять на роботу, вони скаржаться на неї, але продовжують ходити. Така соціально адекватна форма роздвоєння особистості. Звичайно, такий стан речей губить кар’єру: будь-який індивід, хай навіть підсвідомо, прагне цілісності. А якщо професійна діяльність цьому заважає, то її рано чи пізно позбавляються. Але цих людей не можна назвати дауншифтерами у сенсі цього терміну. Вони роблять свідомого вибору на користь антикорпоративного життя. Їхній девіз – «не вийшло тут, може, вийде там».

ЗУПИНКА ПРОЯВИТЬ ЗАЛИШОК

Є серед дауншифтерів і цілком усвідомлені трудівники. Вони, досягнувши певного успіху у своїй діяльності, просто хочуть відпочити або зробити паузу в бізнесі. Це рантьє, досить забезпечені та активні люди. Вони вирушають у тривалі подорожі або починають займатися чимось некомерційним.

Такий вид дауншифтингу можна назвати творчим, оскільки паузи в діяльності, особливо дуже активній, допомагають її переосмислити, так би мовити, поглянути збоку. А велике, як відомо, бачиться на відстані. Ось і виходить, що такі зупинки – і не зупинки зовсім, а один із видів руху вперед. До того ж рантьє зазвичай залишаються не долею не надто довго. Їхня натура така, що без соціальної активності життя рано чи пізно втрачає фарби. Тому пауза природно змінюється новим витком активності.

ДУХ І МАТЕРІЯ

Третій вид дауншифтерів – це духовні шукачі. У разі відмова від комерційної діяльності не втечею життя, а новим еволюційним витком. Кроком у бік розвитку того сегмента буття, що більшість світових релігій вважає головним у людському житті. Розширення свідомості, здобуття нових досвідів, духовні практики – все це, особливо на початковому етапі, потребує багато часу та уваги. Та й насолоду від пережитого не можна порівняти з жодними матеріальними благами. Ось і виходить, що бізнесу в такому житті немає місця. Коли така людина усвідомлено каже: “Ок, я пограв у цю гру, більше не хочу”. Білл Гейтс грав у “Майкрософт”, а потім – у фонд. Він займається суспільством, миром, благодійністю. Він не перестав цікавитися грошима, але поставив собі інші цілі та завдання. У нього з’явилися інші інтереси, а гроші допомагають йому у реалізації планів.

При цьому такі люди часто повертаються до соціуму, але вже в іншому статусі. Наприклад, у мене є знайомий, який два роки провів у монастирі у горах, а сьогодні працює приватним бізнес-консультантом. Він побудував міцну сім’ю та успішний у бізнесі, при цьому на повну використовує всі монастирські знання та досліди. І таких прикладів безліч. Потрібно розуміти, що відхід від справ це оборотно. Головне, щоб людина усвідомлювала, куди йде і навіщо це їй.

Адже ще Кастанеда говорив: «Усі шляхи однакові: вони ведуть у нікуди. Чи є у цього шляху серце? Якщо є, то це добрий шлях; якщо ні, то від нього ніякого толку. Обидва шляхи ведуть у нікуди, але в одного є серце, а в іншого – немає. Один шлях робить подорож ним радісним: скільки не мандруєш – ти і твій шлях нероздільні. Інший шлях змусить тебе проклинати своє життя. Один шлях дає тобі сили, інший – знищує тебе».

Людмила Богуш,
спеціаліст з управління часом,
спеціально для журналу “Колесо Життя”

Завантажити статтю в pdf статтю на issue