Куди йдуть мрії?
Слухала лекцію з теорії ГРИ. Зачепила мене думка про те, що коли людина позбавляється або відмовляється від здатності створювати цілі, ось тут і можна вважати, що вона померла. Тобто людина вмирає тоді, коли вмирає її остання мрія.
А мені доводиться стикатися з людьми-оболонками. Це визначення я колись у Блаватської прочитала: люди, яких душа покинула, так собі, просто тіло ходить. Вам знайомо?
Колись я проводила тренінги для підлітків і давала їм завдання вийти на вулицю і опитати дорослих людей про те, якою була їхня дитяча мрія, здійснилася вона чи ні, якщо ні — чому.
Я пам’ятаю хлопців, їхні очі, коли вони поверталися з вулиці і виявлялося, що тільки у 10 з 100 опитаних дорослих людей дитяча мрія здійснилася, а у решти нічого не вийшло. І мрії-то там були смішні, велосипед якийсь або лялька. А ось не здійснилося. І завжди знаходився винуватий — але “не я”, а уряд, політичний лад, інфляція і т.д. Розумієте, він за 50 років собі на велосипед не заробив, а уряд у цьому винен…
Не буду кривити душею — з кожним роком мріяти важче, чи то нема про що, чи то розчарувань так багато, що більше вже не хочеться. А іноді оточуючі всі соки випивають. Навіть якщо вони, оточуючі, дуже хороші, але все одно підвампірюють, якщо вони не більше тебе. Більше в сенсі “об’єму духовної сили”. Я помітила, що ми різнимося не тільки за зростом і вагою, але й за ось цим об’ємом духовної сили.
Коли у тебе її багато, то навколо тебе народ роїться, а як тільки відкачали, і ти опустів — вони розлітаються в різні боки до нових джерел. Не тому, що вони погані, ні, ти теж такий: ти припадаєш до джерела, з якого можна напитися. І п’єш, поки джерело не опустіло або ти його не переріс. Ти сам для когось джерело, для тебе хтось джерелом є — нормальне явище.
Про це потрібно пам’ятати і регулярно себе підкачувати, але краще не від людей (їм же теж треба), а від роботи над собою, від навчання, від хобі, від спілкування з цікавими групами і спільнотами, які всі разом цю енергію генерують.
Мрії теж потребують енергії, вони ж ефемерні, тобто самі не втримаються, якщо їх не освіжати постійно. Я для цього віддаю перевагу їх записувати — з паперу вони нікуди самі не зникнуть. Записую мрії і перечитую їх. І знаєте, вони, напевно в подяку, якимось чарівним чином самі здійснюються. Просто беруть — і відбуваються.
Напевно, я не даю їм шансу не відбутися — тому що я їх приводжу в фізичний стан, коли записую, а там вже й до повного втілення рукою подати. Часто можна почути, що на своїх бажаннях зациклюватися не можна. Згодна. А щоб не зациклюватися (тобто, не думати про це постійно), їх просто потрібно записати. І все. Тепер вони на крок ближче до реалізації.
