#МріїЗбуваються. Олеся Васюкевич: «Я з дитинства мріяла жити в Греції»
Ще маленькою побачивши у підручнику старшокласниці фотографії давньої Греції, вона закохалася у цю країну. Сила її мрії зробила свою справу – перед нею відкрилися дороги до виконання. Своєю історією та своїми секретами у розмові з Людмилою Богуш поділилася танцівниця, дружина, мати та просто щаслива жінка Олеся Васюкевич.
Олесю, розкажи про свою дитячу мрію.
Як ти вперше опинилася в Греції?
У мене була подруга, мрія якої була стати великою танцівницею, вступити до єдиного у світі університету, де можна здобути танцювальну освіту, в Голландії. Зараз я розумію, що це була її мрія, а тоді брала як свою. Вона впевнено йшла до цієї мети, батьки її підтримували і казали: “Якщо це твоя мрія – добивайся”. Я була позбавлена цього. Але ми створили дует, виступали у Латвії на заходах, які Юрій Ніколаєв організовував. Тоді я познайомилася із дівчатками. Одна з них поїхала до Греції працювати танцівницею на круїзному лайнері, пропрацювала два місяці, а потім вивихнула коліно. І я вже їхала на її місце.
А подруга поїхала на тижневий семінар до Голландії, склала іспити і з вересня розпочала навчання. Закінчила школу танців, зараз живе у Франції і продовжує танцювати.
А що ти робила тим часом?
Я хотіла жити в Греції, тому треба було якось залишитися. Працюючи на кораблі, я закохалася. Тоді наприкінці року всю команду запросили працювати на Карибські острови. Але я відмовилася і залишилася з коханою людиною.
Він був моряком на тому самому кораблі. У нас було божевільне кохання. Я тоді працювала на Родосі, а він на острові Хіос. Вранці я виїжджала до нього, щоби провести весь день разом. А ввечері поверталася. Усі гроші тоді витрачала на нього: платила штрафи – не можна було виїжджати.
І коли стало питання про те, чи продовжувати мені танцювати чи залишитися з ним, я обрала кохання. Ми почали жити разом. Він отримав необроблений камінчик, який хотів відточувати. А я маю можливість жити в країні своєї мрії. Сонце, тепло, радість, усі привітні – мені це дуже подобалося.
Тобто Греція виправдала твої очікування?
Так, ми тоді не думали про заміжжя. Просто хотіли бути один з одним. Я тоді одержала другу сім’ю: його сестра, племінник – ми всі жили великою родиною. Але, на жаль, Латвія тоді не була частиною Євросоюзу, тому я мусила кожні три місяці на такий самий термін їздити додому. Мене дуже стомлювали переїзди, розставання, листування, дзвінки, перельоти. Тоді ми й розписалися, до того ж таємно. У мене ніколи не було бажання одягнути весільну сукню, мені це не потрібно було. Була людина, яка мене любить, підтримує, допомагає – це було найголовніше. Я його підтримувала, господарювала в його будинку. Він плавав у морі, а я до нього приїжджала. Я мав багато вільного часу. Я вступила до університету, вела громадське життя, працювала волонтером у недержавній компанії, навчала грецьку мову. Почала я його вчити, коли вперше приїхала до країни. А повністю вивчила перед вступом: 4 місяці по 4 години щодня. Плюс удома чула лише грецьку. Та й російські друзі у мене з’явилися вже в університеті. Це зараз хочеться “своїх”, близьких людей. А у 18-19 років моїм бажанням було влитися у суспільство, зрозуміти традиції. Тут сім’я твоя основа та оплот.
І чоловік теж…
Так. Я хотіла бути гідною чоловіка, тому що у моїх очах він був Богом. Він вкладав у мене, і я хотіла виправдати його очікування.
Я завжди намагалася бездоганно виглядати при ньому. Він приїжджав на 5 годин щодня і ми проводили їх разом: їздили на каву, відпочивали на природі. Коли він приходив, я була як цукерка. Прокидалася о 6-й ранку, упорядковувала себе і будинок, готувала смачний обід. Чоловік не бачив мене в бігудях та халаті. А коли мені було нудно, я приїжджала до нього на корабель і ми подорожували.
А що з університетом?
Я чудово закінчила університет. І мені захотілося змін – велику родину. Ще в дитинстві я вирішила, що у 22 стану мамою. У школі у нас було опитування наприкінці року – ми писали 3 мрії. І я нещодавно згадала, що мріяла про те, що буду бабусею, доживу до 120 років, буду в здоровому глузді та пам’яті, у мене буде багато онуків та правнуків. Друга мрія – це жити до Греції. А третьою – стати хореографом, ставити танці. Сцена досі мене вабить, є відчуття, що я не все зробила, щоб здійснилася ця мрія. Але час ще є попереду.
А зараз ти ким працюєш?
Наша компанія ділиться на 4 дочірні підприємства. В одному з них 7 років займалася всім: продажами, підтримкою клієнтів, була супервайзером, у бухгалтерії. А після народження другої дитини мене перевели до коледжу. Компанія виходила на міжнародний рівень, їм були потрібні люди зі знаннями інших мов. Вони оцінили мої здібності до організації, тому перевели мене до адміністрації, де я працюю вже 1,5 року.
Які труднощі тобі довелося подолати, щоб твої мрії здійснилися? Але я не мав підтримки батьків. Вони люди радянського загартування: я маю закінчити школу, університет, отримати роботу. Коли я стала мамою, я розумію, що вони просто переживали, переймалися майбутнім. Нині вони щасливі. Єдине, засмучуються, що онуків рідко бачать. Вони раз на рік до нас приїжджають, але мені б хотілося теж хоча б раз на рік їздити до них.
А що б ти побажала людям, які мають мрію? Я просто йшла до своєї мрії, і решта відходила на другий план. У мене навіть було почуття дежавю: я йду островом, і мені здається, що я все вже бачила, все знаю. Таке відчуття, що була тут у минулому житті.
Які у тебе наступні мрії?
Вони пов’язані з дітьми. Мене дуже зачіпають діти, які не мають батьків, яких побивають. Я хочу допомагати їм, співпрацюючи з благодійними організаціями. А взагалі хочу збудувати місто, де всі будуть щасливі, займатися своєю улюбленою справою. Бачу село в гарному та мальовничому місці. Будинки з великими дворами, всі діти мають свої кімнати. Тут є схожі дитячі SOS села, де збирають нещасних людей. Але я трохи бачу інше.
А який перший крок ти збираєшся зробити?
А я вже зробила. Якось за дві години на дитячому майданчику я зробила карту мрії, що складається з 12 пунктів. У ній уже все закладено, з неї я починатиму.
Джерело
