Втрачене покоління
Останнім часом я бачила багато публікацій про молодих та ранніх, так зване покоління У (ігрек). Його представники відрізняються крутим характером, незалежністю та нестримним бажанням змінити світ. Занадто багато романтики, на мій погляд. Не можна прирівнювати покоління У в західних і пострадянських країнах – надто разючими були політичні та економічні відмінності між ними в той період, коли ці хлопці починали пізнавати життя.
На Заході – комп’ютерні технології входять у повсякденне життя людей. На пострадянському просторі до цього додається важка зміна економічних систем. Дитинство нашого покоління У пройшло під впливом сильного замішання, коли школи ними ВЖЕ не займалися (на відміну від СРСР), а батьки ними ЩЕ не займалися (на відміну від капіталізму). Батьки шукали спосіб вижити, а основна ідея того часу звучала приблизно так: «встигни урвати, поки не пропало або не обдурили». Роботодавці всього світу скаржаться на те, що співробітники з покоління У хочуть отримати більше, ніж можуть дати. У наших умовах ситуація ускладнюється – хлопці хочуть отримати ще до того, як здатні взагалі щось дати. Вони добре знають, скільки хочуть, і саме цю цифру вважають справедливою оплатою своєї присутності на робочому місці.
Зустрічаються серед «ігреків» і яскраві зірки, які виховані саме цим перехідним періодом невизначеності. Їм пощастило зберегти свій потенціал у «непричесаному» вигляді. Ці молоді люди вражають нас своїми блискучими інтелектуальними рішеннями, які компанії купують у них за величезні гроші – феномен нових мільйонерів від клавіатури.
Від чого залежить, стане людина амбітною і цілеспрямованою чи аморфною і лінивою? Від впливу навколишнього середовища і виховання. Дитині дуже пощастило, якщо батьки змогли «зловити хвилю» і заразити нащадка духом підприємництва та своїм позитивним прикладом. Якщо ж батьки не впоралися з ситуацією, потрапили в жорна перебудови, то додому в період дитинства «ігреку» вони приносили більше негативного досвіду. Коли він став підлітком, батьки намагалися згладити провину за недоданий час. Хотіли, як краще, а виховали в результаті інфантильну і безвідповідальну особистість, яка мріє, лежачи на дивані, про того самого впливового дядька, який раптом з’явиться і запропонує хорошу посаду.
«Втрачене покоління» – ось як я називаю цих хлопців на території СНД. Покоління, у більшості своєму не отримало хорошого шкільного освіти, отримало огидну інститутську освіту, задавлене «західною» культурою, раптово обрушеною на їхній світ. Цінності перевернуті: звичні цінності зруйновані, а західні не працюють. По ТБ – красиві компанії та правові відносини, а в реальності – кіоски та палатки, стрілки та розбірки з вибухами. Як тут не заплутатися в 13-16 років? Цим дітям простіше піти від реальності в комп’ютерну гру, де героєм бути легко, а правила зрозумілі.
Що ж до молодих зірок, то кар’єра – це не про них. Їм ближче підприємництво, де або пан, або пропав. Хороші наймані працівники виходять з тих хлопців, чиї батьки змогли дати їм виховання і освіту в престижному вузі. Виходить, що кар’єру їм більше будували батьки.
Майбутні підприємці щось затівали ще в школі. Зайнятися власним бізнесом їх змусила неготовність підкорятися. Підприємництво в пострадянських країнах все ще носить характер аматорський, не опроцедурений. Думка про те, що значить бути власником, заснована на установках: сам собі належиш; хочеш – працюєш, не хочеш – відпочиваєш; капіталісти в основному ледарюють (дякую Маяковському – це ж він там про ананаси і рябчиків писав). Загалом, прагнення до свободи і незалежності. А ось потім тільки з’ясовується, що керувати тобі доводиться такими ж розумниками, як ти, нахапавшимися знань про поганих капіталістів, яких потрібно розкуркулювати.
Нещодавно скаржився мені якраз такий підприємець з покоління У, який встиг раніше попрацювати найманим співробітником. Розповідав про труднощі роботи з молодими підлеглими, коли вимог до власника більше, ніж реально виконаної роботи. Додав, що сам так само думав, як вони, коли працював у компанії і був упевнений, що власник нічого не робить.
Безумству хоробрих співаємо ми пісню? Розумієте, з романтизмом у них теж все добре, тому при правильній корпоративній культурі вони можуть бути дуже лояльними і дійсно створювати хорошу команду. Можуть і зірватися з місця, все кинути, наробити дров. Тут вже як пощастить.
Слабка сторона людей У – важко розуміють категорії «результативність», більше фокусуються на процесі і оцінюють кількість зусиль, а не отриманий результат.
Сильна сторона – готові мріяти! А значить, готові боротися за реалізацію мрії. Їм просто потрібен хтось, хто вірить, а вони підтримають.
Що я можу порадити молодим і підприємливим? Ставити перед собою цілі, великі і яскраві, приділяти увагу духовному зростанню. Душа ж про щось сумує – ну, точно не про роботу!
Щиро Ваша, Людмила Богуш-Данд,
бізнес-тренер, засновник компанії BogushTime,
спеціально для Forbes Woman
