Недавно я поймала себя на том, что слушаю речь человека, как песню. Согласитесь - не частое явление на фоне бесконечного словоблудия большинства наших современников…
Конец рабочего дня, офис постепенно пустеет, но несколько сотрудников не собираются в ближайшее время его покинуть. Работа "кипит" – им не впервой уезжать с работы на последнем поезде метро.
Кто-то скажет – это ответственные люди, жертвующие ради компании личным временем. А опытный кадровик только головой покачает – ему абсолютно ясно, что это характерный симптом имеющейся у работника проблемы и ни к чему хорошему такие внеурочные посиделки в дальнейшем не приведут.
Нині без спілкування – ні на крок. Банально, але факт. Усі важливі рішення – це результат спілкування: усного чи письмового. Неодмінною складовою безпосереднього керівництва людьми є спілкування з ними. А поза комунікацією, без співпраці й діалогу, взаємодії та взаємного сприйняття людей управлінська діяльність керівника взагалі неможлива. Проте не кожен розуміє роль спілкування загалом. Є і такі, які твердо переконані, що головне –стати керівником, а спілкуватися зі своїми підлеглими – не входить у їхні обов’язки і можливе лише при певних ситуаціях, коли, наприклад, спілкування не уникнути. Про те, потрібне спілкування чи ні та яка його роль у бізнесі, читайте у статі "Спілкування у бізнесі" (журнал "Власний Бізнес" №3 (51) 2011 р.). Коментує Людмила Богуш.